Opis:

Передмова
(від редактора)
Професор Ришард Радзік є соціологом, який багато років пропрацював в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, а тепер завідує кафедрою соціології культури в Академії спеціальної педагогіки у Варшаві. Упродовж багатьох років він досліджував проблематику соціології нації й етнічних груп, а передовсім формування модерної білоруськості у XIX сторіччі. Не чужа йому й українська проблематика: свій докторат він присвятив формуванню української національної свідомості в Галичині у ХІХ сторіччі. Уже багато років він є співорганізатором спільних польсько-українських конференцій, передовсім у Києві (у співпраці з Національним педагогічним університетом імені М. П. Драгоманова), а також у Львові та Одесі. Його книжки та статті (публіковані також в Україні) стосуються великою мірою проблематики фор-мування націєтворчих процесів і множинності ідентичностей у східно-слов’янських суспільствах та в Центральній Європі. Остання його монографія, видана у Польщі – це «Російський спільнотний імперіалізм. Три-єдиний руський народ у соціологічних дослідженнях» (Люблін, 2016). Ча-стково вона заторкує також українську проблематику. У Білорусі з’явилися друком три його монографії (остання у 2017 році).
Цю книжку, адресовану українському читачеві, яка складається зі статей, що друкувалися упродовж останніх років українською й російською мовами в Україні й Білорусі, автор поділив на три частини, присвячені трьом суспіль-ствам Центрально-Східної Європи: полякам, українцям та білорусам. Перша частина, «Поляки», відкривається міркуваннями, присвяченими еволюції на-ціональної спільноти колишньої Речі Посполитої, виділенню з неї модерної польської нації, а особливо одному з основних чинників, що модифікували суть цієї спільноти на чергових етапах її розвитку – формі соціальної струк-тури. Наступний текст присвячений еволюції польських еліт від інтелігенції ХІХ і ХХ сторіччя до інтелектуалів останніх тридцяти років. Чергова стаття аналізує вплив соціальної структури на формування ідентичності поляків, пе-редовсім у її національному вимірі, такому важливому в останніх двох сто-річчях на рівні соціальної макроструктури, а отже, також у класовому вимірі. У завершальному тексті цієї частини увагу зосереджено на причинах, проявах і наслідках відносно нового (в такому масштабі) соціального явища, яке от-римало назву постправди і має виразні культурні, ідентичнісні та політичні виміри. Текст має на меті стисле представлення цих вимірів із відсиланнями до історії та прикладів із різних культур.

Друга частина під назвою «Українці» включає три статті. Українського чи-тача особливо повинен зацікавити передовсім розлогий перший текст, у якому обговорюються націєтворчі чинники, що визначають темп та інтенсивність формування окремих націй Центрально-Східної Європи у ХІХ – на початку ХХ сторіччя, з виразними відсиланнями до сучасності, передовсім українсь-ких реалій. Поруч із українцями (у Галичині та Наддніпрянській Україні) ана-лізуються також порівнювані націєтворчі процеси: білоруський, словацький і чеський. Виділено три типи чинників, що обумовлюють аналізовані про-цеси: цивілізаційний, культурний і політичний. Текст показує силу об’єктив-них чинників формування націй у нашій частині континенту і є оригінальною пропозицією автора. Стаття «Суспільний вимір російського православ’я» є аналізом церкви як інституції, яка несе цінності й зразки поведінки у світсь-кому контексті їхньої появи, збудовані навколо Бога людьми, які, попри від-кликання до сакруму, часто відрізняються у католицизмі, протестантизмі та православ’ї. Польський соціолог замислюється над тим, якою мірою право-слав’я формувало відмінне від двох інших конфесій бачення соціального світу, ментальність, структури, суспільні позиції. Наступний текст присвяче-ний російському баченню спільноти, званої росіянами «триєдиним руським народом», складовими якої – поруч із росіянами – є українці та білоруси, а точніше – баченню росіянами двох інших елементів спільноти як у минулому, так і в наш час, у чому автор спирається на сучасні російські соціологічні до-слідження.
Третя частина містить міркування, присвячені переважно білорусам. Пер-ший текст зосереджується на проблемі різних типів білоруськості, що існують у період незалежності, або – інакше кажучи – тенденцій розвитку, націо-нально-політичних орієнтацій чи, як стверджує дехто, «національних про-єктів». У наступному – цікавому, на мою думку, для українського читача –аналізується ставлення білорусів до Майдану, яке досліджувалося білорусь-ким Незалежним інститутом соціально-економічних і політичних досліджень упродовж усього 2014 року (в останньому місяці кожного кварталу). Резуль-тати досліджень свідчать про те, що білоруси дивилися на Майдан, спосіб зміни української влади, захоплення Криму Росією і пізніший збройний кон-флікт на сході України великою мірою крізь призму російських телеканалів. Остання стаття, на відміну від попередніх, які з’явилися упродовж останніх кількох рядків, була опублікована раніше. У ній описано еволюцію суспіль-ства Білорусі у ХХ сторіччі, що показане як культурне, а особливо мовне і ре-лігійне (а меншою мірою національне) пограниччя у XX сторіччі, а також перехід від польсько-білоруського пограниччя (виразного ще у XIX сторіччі) до білорусько-російського. Можна в ньому відшукати певні аналогії до укра-їнських реалій, особливо минулих.
Запропоновані у книжці міркування мають соціологічний, але нерідко також історичний характер – найчастіше вони стосуються останніх двох сто-річ. Їхній автор є історичним соціологом (така галузь соціології має свою тра-дицію у польській науці). Ришард Радзік охоче стосує синтетичні, а нерідко також типологічні та модельні підходи. Йому ближчий рівень макро-, ніж мік-роаналізу.
Книжка професора Ришарда Радзіка, на мою думку, зустрінеться з заці-кавленням українських читачів, передовсім науковців – соціологів, істориків та політологів. Вона має науковий характер, але водночас якоюсь мірою про-понує польську перспективу на процеси, що відбуваються в нашій частині Європи. Це також повинно зацікавити непольського читача.

Анна Кісла